Чорнява голівка Марусина сумуючи схиляється, але зараз надія знову займається у дитини в очах.
— Ну, то-що? Ми назбираємо грошей і на струмент, і на воли, й на все.
— Не легенько його збирати, дочко! А проте… Уже трохи таки я й назбирав (тільки про це нікому не хвались). Заробити можна тут добре, а витрачуєм на себе ми не багато, — то й можна назбирати хоч на поганеньке хазяйствечко. Тільки доведеться ще поробитись добре.
— А довго-ж?
— Та таки довгенько, дочко — зо два чи зо три роки ще.
Маруся зовсім засмучується.
— Та й довго-ж! — каже вона, знову похнюплюючись.
— Довго? Ні, це ще не довго! Та й не можна раніше. Треба, щоб ти підросла, справжньою господинею стала. Бо хто-ж у мене хазяйнуватиме? Тепер тобі десять років, а за три роки буде тринадцять. І то ще мала будеш, — не впораєшся. Та дарма! Візьмемо до себе бабу Оксану, — вона порядок даватиме.
Баба Оксана була під літами, та ще кріпка собі жінка, бездітна, безхатня; ко-
