недовго тим цікавилася і забулася була про це, діла свого пильнуючи. Коли трохи згодом, — чує, гомін якийсь на вулиці. Щось наче біжить, та ще й не одно, гомонить та кричить щось.
— Що воно за знак? — подумала Маруся й визирнула у віконце.
Дивиться, біжать люди та щось гукають. Здалося те Марусі цікаве. Вона вискочила з хати. Люди вже перебігли, й вона не могла ні про віщо довідатися. Та трохи згодом побачила, — біжить проз неї знайома дівчина туди, куди й люди побігли.
— Галько! — гукнула вона до неї, — Галько! Галька спинилась і вздріла Марусю.
— Ой, Марусю, сестричко!.. Ой що-ж там зробилося — шахту залило! ледве поспішилась казати дівчина, бо дух їй від швидкого бігу забивало.
Маруся спершу не зрозуміла й спиталася:
— Яку шахту? де?
— Та нову шахту. Так, кажуть, водою й залило!
— А тобі-ж хто казав? — спиталася Маруся.
— Та люди-ж бігли та й кричали, що залило. Ходім туди! — казала Галька поспішаючись.
