— Підніміть двадцять чоловіка з шахт. Обидва смоки сюди з локомобільчиком, швидше!
Штегер побіг. Управитель повернувся до Семена.
— Ну, так як-же воно було?
— Так! — відмовив Семен, сидючи й кривлючись часом, певне з болю. — Ми били вугіль удвох з Іваном. Коли це як зашумить! Ми зирк, а вода так і суне! Кинулись бігти, — так хіба-ж його втечеш? Як ухопило нас, як понесло!.. Зараз я Йвана й загубив, — утоп мабуть бідолага. А я вже силкуюся тільки, щоб далі від стін та від стовпів бути. А воно мене як закруте та об стовп головою — лусь! Почорніло мені в очіх, — от, думаю, край! Аж воно й нічого — мабуть не дуже вдарило. Потім ще не раз било, та не головою. Якби була сторчова шахта, — пропав-би! Ну, а з похідної винесло на білий світ.
— А правда, — казав якийсь шахтар, — у сторчовій край! А з похідної може й винести. Щастя твоє!
— Та звідки-ж та вода взялася? — допитувався другий шахтар.
Хтось одмовив:
— Та з старої шахти. Уже мабуть з рік, як вона повна води — залило-ж. Вони мабуть
