а в ямі все була вода. Маруся даремно дожидалася всю ніч.
Вранці вона знову сіла на каменюку. Сівши, почула, що їй погано якось. Вона встала. Ледве встала, — відразу здалося їй, що люди коло шахти, вагончики, шахтова будівля здалека — все це враз якось захиталося, рушило й попливло перед нею. Вона хотіла зрозуміти, що це таке, і ту-ж мить упала додолу непритомна.
Прочнулася Маруся в Горпининій хаті на полу. Спершу вона не зрозуміла, де вона й що з нею. Але зараз-же побачила, що біля вікна сидить Горпина й шиє. Чого-ж це вона, Маруся, тут?
Горпина озирнулася й побачила, що дівчина дивиться на неї.
— Вже прокинулася? — промовила вона й підійшла до Марусі. — А що, як тобі?
— Та нічого, — відмовила Маруся. — А чого це я, тітко, у вас?
— А того, що ти вчора вранці зомліла коло шахти, а мій Петро там робив і тебе сюди приніс.
— Учора вранці? А сьогодні хіба який день? — спиталася Маруся.
Сьогодні четвер.
— Четвер? — скрикнула Марсуя. — А татко?
