— Татко? А ось стрівай, скоро й про татка довідаємось, — ось-ось уже воду витягнуть усю.
— Хіба й досі ще не витягли?
— Ні.
— Четвертий день?
— Еге.
— А я-ж як це?
— Та вчора вдень і вночі, і сьогодні все спала. Як тобі тепер?
— Анічогісінько, я піду туди.
— Ні, дочко, ти не ходи! Гаразд, що хвороба сном вийшла. Тобі треба тепер попоїсти.
— Ой, тітко, я не хочу їсти. Пити дуже хочу!
— Ну, на напийсь, — тільки не води: я тобі молока дам.
Маруся жадібно випила молоко.
— Ну, лягай-же дочко, та лежи, — промовила Горпина. — Відпочинь! А мені треба на часинку піти з хати. Я зараз прийду, — тільки до Мотрі збігаю.
Горпина напнулася хусткою й пішла. Маруся зосталася сама. Але вона не могла лежати. Їй здавалося, що там уже доробили все, що там уже витягують з шахти людей. Вона мусить побігти туди, щоб побачити, що там буде. Може вона зустріне татка.
