Без краю довгий здався Марусі час, що проминув, поки штегера піднято з шахти.
— А що? як? — почали, всі його питатися.
— Можна! Дірка, що вода крізь неї пробилася, страшенна. Крізь Крізь ту дірку й можна туди долізти. Хай зо мною ще хоч двоє стане.
Двоє шахтарів стало до штегера в цебер. Їм подали кільки пляшок з молоком та хліба — це щоб підкрепити тих, які живі.
— Спускай!
Цебер з людьми зник у ямі.
Маруся протовпилась аж до шахти.
— Та чого це тут дівчина? — скрикнув управитель, її вздрівши. Але зараз таки пізнав її і вже більше нічого не сказав.
Маруся стояла над шахтою.
Стояла й дожидалася. Думала, що це скоро, ось зараз вернуться, витягнуть її татка. Але ніхто не вертався, не озивався. Глибока шахта проглинула людей і не вертала.
— Довго шукають! — сказав хтось.
— Як-би то хоч живих найшли!
І знову всі замовкли, дожидаючися…
Проминула вже мабуть година. Без краю довгою здалася вона всім, а найбільше Марусі! Звістки з шахти не було ніякої.
