Цю сторінку схвалено
— Де-ж він?.. — шепотіла дитина — Вернися!.. А ні, — то візьми й мене до себе!
А тим часом цебер давно вже пішов на-низ. І як почулося: «піднімай!» — Маруся притисла свої худі рученята до грудей з усії сили і, широко розкривши очі, втупила їх у чорну глибоку шахтову яму.
Повагом піднявся цебер.
Двоє шахтарів держали того, хто там стояв, і це був — Максим.
Ледве ступив він на землю, — ту-ж мить Марусині руки обхопили його. Припадаючи до його, вона скрикнула:
— Татку! любий! живий!
І змучена дівчина впала непритомна до ніг батькові.
Максим пролежав кільки день у лікарні, а потім кинув шахти. Удвох з Марусею вони повернулись у своє село.
Тепер вони живуть у своїй хаті і господарюють щасливо.
У Олексіївці,
1893. IV. 13.
