— Гріх, Петре! На те Божа воля!. Бог так дав.. А чужого не руш!
— Гріх! А з голоду вмірати — як? Хиба я своєю волею йду?
— Так що, Петре, — перетерпіти треба… Не ходи!..
Страшно відразу стало Горпині. Пригорнула вона чоловіка.
— Петре, годі! Бог поможе… Підеш сам до батька, вони дадуть.. А те покинь, зовсім покинь! Гріх!
То вагався хоч трохи Петро, а тепер, як стала Горпина вмовляти, знову піднялась у його на людей злість, так і клекоче у грудях.
— Піду, — говорить, — не кажи мені нічого —, піду!
ІІІ.
День поминув, ніч насунула. Діждався Петро півночі, одягся, узяв з собою три мішки й свердел та й пішов до гамазеїв.
Ніч була темна. Петро перейшов свій город, вийшов на вигін. На душі в його якось спокійно було. Він уже раз наважився зробити це діло і більше не думав про те, яке воно. «Піду та й украду», — думав він, і йому
