— Тю на твого батька!.. Чого сюди? Ні, я сюди не хочу, додому піду!
Гей, а цибуля з часником,
А дівчина з козаком!
П'яний пішов. Голос і хода затихли. Петро не ворушивсь. Він затримав духа й ждав. Ось уже нікого не чути. Він ще прислухавсь. Ні, нема нікого. Тоді останнім натиском він довертів дірку. Налапав мішок, підставив, витяг свердло. Зерно сипнуло. Трусячись, як у пропасниці, Петро понасипав усі три мішки. Гамазеї були низько при землі, то не можна було повні понасипати. Одначе, що тепер робити? Покинути дірку незатулену — зерно витече на землю, завтра побачуть, знайдуть. Треба заткнути. І чого це він не взяв затички? Петро затулив дірку однією рукою, а другою почав шукати трави на затичку. Трава не росла під гамазеями. Згадав що в його є хустка. Знайшов її, так-сяк заткнув дірку. Тоді витяг один клунок з-під гамазеї, став і думає:
— Додому нести? Ні, то дуже довго буде. Попереношу на могилу, нехай там перележуть, поки що.
Могила була за селом, на цьому ж вигоні, там, де колись гряниця йшла, а тепер
