з закону божого та з рахунків почувався він вільніше, найбільш як справа доходила до лічби. Арихметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем, а директорування в банку дало йому змогу перемогти й «дроби», і пан член особливо на рахунки й наполягав на екзаменах. Він завсігди возив з собою свій завдачник, де були папірцями й олівцем позначені завдання, які він звичайно і безодмінно давав рішати школярам. До цього треба додати хіба ще те, що силкуючись удавати з себе пана, він без жалю нівечив і вкраїнську, і російську мову, нехтуючи першу і не знаючи другої.
Прийшов піп, посідали за стіл. Член витяг якісь папери і порозкладав їх на столі. Коло їх ліг заялозений завдачник Євтушевського з позакладаними в його папірцями, потім перо й олівець, що з'явилися з членовой кешені. Діти з острахом поглядали на всі ці приготування. Часом хтось тихо шепотів:
— І в його завдачник є!
— Перо як срібне блищить…
— Дайте список учеников, — голосно сказав член.
Реєстр дали, і він уткнув у його носа. Тихо-тихо стало, — чути було, як муха, летячи, дзвеніла крилами. Школярі вже не перешіптувались; вони ждали, що то буде…
— Байденко Іван! — голосно вигукнув пан член.
Викликаний хлопець схопивсь і почав пролазити про-між тісно поставляними ослонами. Ноги в його якось не слухалися, чеплялися за ніжки від ослонів; видко було, що хлопець лякався. Нарешті, вилізши, він несміливо підійшов до столу і вклонився.
