уки, пан член підняв угору проти лоба пальця і штрикнув їм у повітря.
Далі течії членового красномовства всохли і він став, не знаючи, що казати. Школярі, батюшка, вчитель і собі стояли, не знаючи, що їм робити.
— Так от шо… теє… — почав знову член, згадавши, як він колись був укупі з інспектором на екзамені і як саме той закінчив його: — школа у вас хорошая і я так доложу у совєт. І арихметику знають, — один не знаєть, ну, та то вже нічево… — І член, так само, як і інспектор, подав руку вчителеві та батюшці.
— Так їх распустіть? — спитав учитель.
— Еге, да…
— Читайте молитву! — промовив учитель. Хлопці, тупочучи ногами, повернулись до ікони. Прочитали молитву.
— Ну, тепер теє… домой ідіть! — почав член. — А ми до вас, батюшка. Обикно́венно треба закусить. Може-б того… й водочка?..
— А всенепремінно!… Як-же!… Пожалуйте!…
— Так-так… От ми там и протокол екзаменський подпишем…