— Ну, сідаймо, сідаймо, бо їсти хочеться! — скрикнув пан і сам перший сів, посадовивши коло себе Марка.
— А нуте лишень перед обідом, щоб краще їлося! — промовив пан, беручи карафку з горілкою. І налив старшому синові й собі; Марко не схотів.
— Отакий же з вас і робітник буде! — пожартував пан і перекинув чарку в рота.
Пан Городинський иноді, як і цього разу, вживав українські слова й приказки, і се видимо не зовсім подобалося панії: вона що-разу в таких випадках якось особливо морщила носа.
Почали їсти і на деякий час усі замовкли — чути було саме сьорбання. Марко міг поки трохи роздивитися. За столом сиділа вся сем'я Городинських, лічучи сюди й маненьку дочку з пристарілою панією. — за поспіхом Марка не зазнайомлено з нею, але він зрозумів, що це гувернантка найменшої панської дочки, французка. Коло неї, просто Марка, сиділа старша дочка — Катерина. Біля Марка сів Іван Дмитрович, а за ним, у білій гімназіяльній сорочці, худий, на погляд соннивий, хлопець років чотирнадцятьох — Марків учень. Марко перебіг по йому очима, перебіг очима по дівчинці та гувернантці і зу-
