лад громадський, про той уряд, що одним папером все може відмінити ...
— Вибачайте, — озвавсь Марко, — коли я не згожуся з вами. Папери нічого не відміняють на ліпше, хоча часто псують добре. От ви нарікаєте на природу, а тим часом вона зовсім не винна, що вам так погано їздити: проведіть добрі дороги шоссіровані, обсадіть їх деревами, поробіть добрі екипажі і т. и., і т. и., то вам і буде добре їздити. Одно слово: піднесіть угору культуру людности! А се робиться широкою просвітою, самосвідомістю й самодіяльністю громадською, — се б то цілком протилежним способом тому, якого вживають папіряні канцелярії.
— А, самодіяльність громадська!.. Се вже старе, — недбало відповів Іван Дмитрович. — Хотіли організувати цю самодіяльність у земствах, — і вийшов "земський пиріг". Ні, се не здатне! Тільки те добре, що робить тверда центральна влада, незалежна від усяких громадських впливів.
Марко нічого не міг одказати, бо почали вставати з-за столу.
— Ну, а тепер можна й одпочити! — промовив пан. — Ви, молоді люде, по обіді не спите, а мені не погано.
І він подавсь одпочивати. Марко теж пі-
