— А ось уже скоро! — відмовив кучерь і махнув батогом на коні.
Коні побігли швидче, а подорожній почав дожидатися того „скоро “. Захилившись у куточок, силкувався хоч мало небагато зберегти від пилу очі та ніс. А сам думав тим часом:
— Ну, марою приїду до панів!
Він їхав до Гороцинських, багатих панів, що мали тисячів із п'ять десятин землі, жили здебільшого на селі і тільки взімку, місяців на три, приїздили до губерніяльного міста, до того самого, звідки їхав і наш подорожній, студент останнього курсу історико-філологичного факультету, Марко Кравченко. Він цього року кінчав університета, і тільки деякі екзамени відсунено було на осінь. Старий пан Гороцинський надрукував у часопису оповістку, що бажає мати вчителя синові-гімназистові. Марко Кравченко приніс йому добрі рекомендації, і пан покликав його до себе на літо вчити хлопця, що не здав екзамену і в-осени мусив здавати його вдруге. Маркові однак треба було на літо кудись їхати, бо він з того тільки й жив і в університеті себе держав, що заробляв, учачи недотепних гімназистів. Се була важка робота. Встань у-
