Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко Б. Твори. Том I (1928).pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

простяг до неї руки. І дівчина взяла маленького хлопця, і поцілувала його в розумне чоло.

— Не забувай мене ніколи! — сказала вона. — А як станеш великий та розумний, то прийди і виведи мене з неволі.

І по цьому слову вона зникла з очей.

Нема більш чудової дівчини, не чути її пісні. Тільки віти зелені нахиляються над хлопчиком, та пташки весело щебечуть, неначе бажаючи розважити його. А він усе сидить і в його душі лунає сумна, сумна пісня, а на своєму чолі він чує дівочий поцілунок.

Вже сонце зайшло за гори і темрява почала обгортати землю. Тоді тільки очутивсь хлопчик, замислений вернувся додому і нічого не розказав матері, а мовчки ліг на постелю й аж до ранку не міг заснути.

Виріс хлопчик і став великий та розумний. Але він не забув безщасної дівчини і що-дня співав він ту пісню, що вона співала йому малому. Люди чули ту пісню і глузували з його, казали, що він женеться за мрією, що дівчини тії не було й не буде. Але він не зважає на те. Він вірить, без краю вірить, святою незломною вірою вірить… І він працює певний, що прийде час, коли з білих дівочих рук спадуть кайдани, і він побачить її знову веселу й щасливу…


1884.
с. Олексіївка
на Харківщині.