Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко Б. Твори. Том I (1928).pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

тися, щоб громадський атаман дав йому мазільниць?! Школярські парти, що стільки разів цієї зими захажувались розсипатися під школярами, та й розсипа́лися навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями, і вони почали позирати якось навіть спишна; та це не перешкоджало сторожеві Кирилові подавати вчителеві до уваги, що коли вони, школярі, не побережуться, то «от-та гемонська задня парта коли-б не обернулась, бо там ніяк не приладнаєш однієї ніжки». Та й учительському стільцеві, що якось випадком мабуть потрапив до школи, треба було лікаря, і вчитель довго працювався, силкуючись, щоб замість трьох було в його чотири ноги, як то повинно бути в кожного порядного стільця. Ще два стільці взято в батюшки і в волості — про самого батюшку й про «члена».

Сьогодні й школярі поприходили, одягшись, мов по-празниковому: мало не на всіх були новіші свитки, а то й чумарки, босих не було.

Сторож в-останнє витирав три вікна шкільної світлиці. Батюшка та вчитель розмовляли про-між себе і боялись за того або иншого школяра, що міг не здати екзамену.

Школярі й собі з запалом розмовляли.

— Чого-ж він приїде, той пан? — допитувався маленький хлопчик, що тільки одну зиму походив до школи, у свого старшого товариша.

— А питатиметься, чи навчилися ми…

— А він який? Страшний?

— Та хіба-ж я знаю: я й сам його не бачив. Спитайсь у Олексія Петровича.