Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко Б. Твори. Том I (1928).pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

купу на долівці в школі. Хтось штовхнув діжечку з водою, що стояла тута-ж і пообливав одежу. Сміх і галас. З'явивсь сторож і, бубонячи собі під ніс щось про «безрахубних шибеників», довів знову все до ладу.

Прочитали молитву, посідали. Вчитель та батюшка, поділивши школярів, почали дещо перепитувати їх, перебиваючи один одному. Але діло не ладналося і вчителі, і школярі були стурбовані.

Якось минула година. Чого-ж він не їде?

Вчитель знову випустив школярів зо школи. Менші побігли, а старші, що здають екзамен на «свідоцтво», знов до книжок. Батюшці надокучило ждати, і він пішов додому, попрохавши зараз-же прислати по його, скоро приїде член.

А член усе не їхав. Старші ще щиріше вчать, хоч учитель і впевняє, що їм тепер краще буде пробігатися.

Минає година, друга, третя. Страшний пан, що так довго примушував себе дожидатися, ще більше тепер лякав школярів. І потомились усі, і пана страшно, — так-би і втік.

Нарешті, години в три, зненацька стало чути дзвоник.

— Їде, їде!.. — розітнувся шепіт про-між школярів.

Ту-ж мить сторож Кирило, відчинивши двері, оповістив:

— Їде, вже біля Стецькового шинку.

Вчитель послав одного хлопця по батюшку. Школярі сипонули в школу. Миттю посідали, випростались і затихли. Маленький школярик, що хотів утікати від