пана, ще більше заліз у куток і ввесь зігнувся, неначе якось хотів сховатись. Багатьом перехопило дух. Вони, пів-злякано, пів-дивуючись, прислухалися до дзвоника, що все голосніше та голосніше видзвонював і, нарешті, востаннє гучно дзенькнувши, замовк біля самої школи. Приїхав! Усі голови повернулися до дверей. Обличчя в багатьох побіліли; деякі злякано шепотіли: «Господи, поможи!..» Далі почувся Кирилів голос:
— Сюди! Ось сюди пожалуйте!
Двері відчинилися, увійшов член шкільної ради. Школярі повставали. Не відмовляючи на їх поклін, він підійшов до вчителя.
— Ви учитель?
— Учитель.
— Члєн учіліщного совєта Куценко.
Пан Куценко років 25–30 був волосним писарем, а жінка його торгувала бакалією. І в писарстві, і в крамарстві йому так пощастило, що через десять років він мав уже свою крамницю в повітовому місті і, потроху посуваючись угору, зробився з писаря значною особою в місті. Недавнечко він був міським головою, а тепер директором повітового банку, що через його-ж шахрайства незабаром має впасти, і разом він — член земської управи і шкільної ради, — тим і їздить він по сільських школах на екзамени, яко голова «екзаменаційної комісії». Але як непевні голосні й приголосні, проклята літера ѣ та й усякі инші хитрощі російського правопису ніколи не давалися до зрозуміння панові членові, то він, звичайно, на екзаменах з російської мови любіше мовчав. На екзаменах-же