Далі він помітив, що сріблястий світ погас, — хмари знову закрили небо.
Марта все спала.
Потім Демко чув щось невиразне, так мов ліс десь шумів. Він хотів подумати, зрозуміти що воно, але вже не почув нічого.
Щасливі закохані спали. Вона в обіймах у його.
А ніч обнімала їх обох.
Удень Корнієві трапилося йти через греблю. Ідучи він тудою, помітив, що в одному місці кріз неї дзюрчить вода.
— Бач, таки пробило дірку! — подумав Корній. — Треба забити.
І він обглядів те місце, де йшла вода. Воно було недалеко від поверху і дуже небезпечне. Коли його зоставити як є, то за кільки часу вода проб'є більшу дірку і нарешті зірве в цьому місці верх із греблі, — тоді річка шугне в балку.
— Треба забити дірку, — думав Корній, ідучи додому, — а то вода заллє балку й Демкову хату.
А воно й не погано було б, якби залила. Вода збігла-б, розваливши хату, двір зостався-б Корнієві, а Демко подався-б куди инде, то й не було-б клопоту з Мартою. І це так легко може зробитися: нехай собі вода тече, — вона зробить своє діло…
Корній вернувся додому і не йшов лагодити греблі. Яке його діло? Йому байдуже, до його вода не сягне, хоч у річці її тепер і багато: мабуть десь угорі дощі ве-
