вода таки добра буде, бо в річці її дуже багато. То й гаразд!
Корній повештався ще по хазяйству, зробив дещо, думки все не покидали його.
Добре-ж, як за цю ніч вода розмиє греблю та заллє балку, а як ні? А як на ту́ ніч? Тоді вже Демко буде дома.
— Ні, так не можна!..
А ще й так може бути, що завтра вдень, вернувшися Демко з города, помітить, що греблю розмиває та й полагодить її сам. Тоді нічого й не станеться, і все буде, як і досі.
І так не годиться! Так довго Корній дошукувався способу спекатися Демка, і тепер так легко це робиться, сам́е робиться, і може з цього нічого не вийти! Треба якось радити.
Але як?
А в тім… Почому він знає, що Демко тоді тут не житиме? Корній сам на себе розсердився за цю думку. Ну, певне не житиме! Як розваля йому хату, хліви, замулить садок, то тут, щоб направити все знову, стільки буде праці та клопоту, що не варто буде й панькатися. Певне подасться в безпечніше місце — на село. Корній сам дбатиме, щоб громада дала йому там хоч поганенький двір.
Та треба так ізробити, щоб таки подався.
Але як-же його зробити?
Ну, сказати, там небагато й роботи: копирснув залізною лопатою раз та вдруге, та витяг скільки там гнилих хворостин та й годі, а то вже вода сама зробить.
