Хіба розкопирсати?
А що-ж це воно буде? Хіба ж не однаково, що хату підпалити, що це? А хіба-ж він хотів бути палієм?.. Ні, нехай йому всячина! Облишити про це й думати.
Корній знову заходився коло свого діла, а сам тим часом усе поглядав на Демкову хату. От він бачить, що Демко викотив на серед двору воза. Далі веде коня запрягати. То наймит не збрехав — справді поїде в город.
Корній бачив, як Демко запрягав коня, ходив у хату, знов виходив і таки поїхав.
Тим часом прибігла Марта проситися на ніч на село, щоб завтра піти до церкви. Знаючи, що Демка нема дома, то й не може він зустрітися з дівчиною на селі, Корній не сперечався. Марта побігла від його весела.
— Еч, яке козиня! Як за їм углядиш, коли цей шибеник буде тут?
Корній ще походив, подумав і гукнув на наймита.
— Степане, запрягай коня!
— Якого?
— Гнідого.
— Нащо?
— Поїдеш у город.
— А ба! Я-ж казав, що чогось та треба буде.
Їхати не треба було, але Корній вигадав потребу: нехай цього Степана не буде дома, а то він такий, що всюди свого носа так і вткне. Марта з Пріською підуть. Правда, ще другий наймит зостається дома, але
