він спить на току, та ще й так добре спить, що хоч у дзвони бий над їм, то не збудиш.
Швидше наймит повечерявши, рушив у дорогу. За їм, трохи згодом, пішли Марта з Приською.
Уже смеркало. Другий наймит пішов спати на тік. Корній зостався сам.
На небі було хмарно. Корнієві це було добре. Але треба було трохи підождати: часом бувало, що і ввечері йшов хто греблею з хуторів на село, або з села на хутори. Як уздрить хто, то буде зовсім кепсько.
Корній пішов у хату й ліг на полу. У голові в його мов стукало щось. Але він усе думав про своє діло. Він візьме залізну лопату й копирсне кільки разів. Буде досить.
О, що це? Відразу ясний світ упав у хату.
Корній глянув у вікно й побачив, що хмари розійшлися і засяяв місяць.
— Лиха година його просила! — подумав Корній, розсердившись. — А це-ж гріх так на місяць казати!… Та тільки нащо-ж він саме тепер із хмар випірнув? А що, як він усю ніч отак світитиме?
А в тім можна зробити діло, як він зайде. Тільки треба не лежати, а то як заснеш, то ще проспиш, а другої ночи такої вже може ніколи не буде.
Але даремно Корній боявся заснути.
Йому було не до спання. Мов пропасниця починала його трусити: то морозом сипне з-за спини, то полум'ям у голову вдарить.
