Корній постояв ще в дворі, послухав, чи не чуть наймита з току. Тоді помалу пішов до воріт. Тільки взявся за хвіртку, — щось ззаду обхопило його за стан. Корній так і похолов. Але за мить уже він зрозумів, що то собака: здоровий пес Хапай мав звичай обнімати своїми кудлатими лапами.
— Геть, ідольська тварюко! — сердито відіпхнув його Корній.
Ображений Хапай повернувсь і почапав геть.
Корній вийшов із двору і швидко пішов до греблі. Чоботи гупали, і Корнієві доводилося здержувати ноги, щоб тихше йти.
Він зійшов із скосогору і наблизився до греблі. От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? Корній знав, що це було мабуть посередині, і вийшов на середину. Почав прислухатися, чи не дзюрчить вода — не чуть. Пройшов трохи далі, — тут почув. Він тоді ліг грудьми на греблю і перехиливсь у прірву, шукаючи рукою, чи не намацає, де вода тече. Нема! Він перехилився ще дужче, поколов руку об колючки і сягнув нею далі. Холодна течія облила йому руку.
— Є! добре!..
Він подививсь і глянув на річку. Води ще побільшало. Якби ще на піваршина піднялась угору, то полилась-би через греблю. То треба пособити їй, коли вона сама не зможе.
Корній узяв лопату в руки і спинивсь. Він глянув округи. Скрізь було темно; балка лежала перед їм якоюсь глибокою чорною смугою; з правого боку вгорі
