Нарешті Корнієві пальці увійшли в холодну течію. Тремтячими руками Корній почав уже не витягати, а якось ірвати цурупалок за цурупалком, поспішаючись, щоб швидше, швидше зробити. Трапилась якось велика ломака, що не ламалася відразу. Корній з усієї сили смиконув її й переломив, розідравши собі руки так, що аж кров потекла. Але скоро він викинув ломаку, його вуха зараз почули, як вода задзюрчала жвавіше й голосніше.
Корній спустив лопату в прокопаний рівчак. Він був завглибшки з піваршина.
Ще ширше й глибше! Корній ще трохи покопався. Вода вже не дзюрчала, а шуміла, пливла з річки.
— Овва! треба самому тікати, а то як зостануся по цей бік балки, то зараз люди знатимуть, чого вода греблю прорвала.
Він перестрибнув через воду й побіг додому. І відразу страх якийсь обняв його, обсипав його холодом. От-от доженуть, от-от побачать, що це він, — у тюрму закинуть!.. Корній біг, не озираючись, як божевільний, і вскочив у свій двір так, що перелякані собаки загавкали були, але зараз позмовкали, пізнавши хазяїна.
— Цитьте, кляті! — гарикнув Корній на їх, — чого ви?
Тільки тепер він схаменувся. Чого він біг? От дурний, — наче хто гнався за їм! Гніваючись сам на себе, пішов у хату й кинувся на піл, але не міг заснути й схопився знову. Який час він сидів на полу та дививсь у темряву.
А що там вода? Вийти-б послухати!.. Він вийшов.
Вода шуміла.
