Корній вернувсь у хату й сів на полу. І відразу він почув, що сила покидає його, що йому байдуже до всього, до всього!.. Вода… Марта… Демко… знову вода, вода через греблю… Боже мій! Нащо це все? Ох, не того йому треба, а того, щоб серце не боліло. Так болить…
Корній схилився і впав на піл. Сон подужав його.
А вода шуміла, розривала греблю, заливала балку й хатку, де, на грудях у свого милого, спала чистим невинним сном Корнієва дочка.
Демко прокинувся, бо почув, що йому в спину холодно. Від його руху прокинулась і Марта.
— Оттакої! Поснули! — промовила вона сміючись і стала, але зараз-же скрикнула:
— Ой, лишенько! Чого це вода в хаті?
Демко тим часом, лапнувши себе за спину, почув, що вона мокра. Мацнув по вікну — і там вода.
— Оце диво! — промовив парубок і глянув у вікно.
— А що це? — скрикнув він раптом.
— А що там? що? — питалася злякана Марта.
Демко показав їй на вікно. На дворі було темно, хмарно, але все-ж можна було побачити, що під самим вікном колихалося щось темне, наче вода.
Демко черкнув сірником. Захищаючи його рукою, щоб не погас, парубок глянув по хаті. Долі скрізь було води на п'ядь; з вікна дзюрчала вода і стікала на лаву.
Сірник погас, Марта та Демко зосталися в темряві.
