— Скрізь вода. От, якби човен!
— Що-ж ми будемо робити?
— Треба щось вигадати.
— А в хаті все загине.
— І справді треба-б хоч дещо з хати повитягати на горище, — сказав Демко й хотів лізти назад. Але саме в цю мить щось дзенькнуло, тоді зашуміло.
— Шкода̀ вже! Пропала вся худоба ні за цапову душу! Уже якоюсь ломакою розбило шибку — тепер у хаті повно води.
Жаліючи Демко та нарікаючи, швидко зліз назад на горище й глянув у сіни, повисши головою вниз над дверима в хату. Але за стіною він нічого не побачив у хаті, саму воду. На столі в хаті ще горіло світло, і видко було, що вода стояла вже високо.
Враз лампа пихнула й зовсім погасла, — вода залила й її, тоб-то піднялася вище столу. Зробилося зовсім поночі.
— Пропало все, — промовив ще раз сумно Демко, — Ну, нема чого робити, треба думати, щоб хоч самим не пропасти. Знаєш що, Марто?
— А що?
— Коли вода так прибуватиме, то ми не всидимо й на горищі.
— То треба лізти на хату.
— Балка глибока, а хата низенька й маленька, та й стоїть у найглибшому місці. Можемо не всидіти й на хаті.
— Ой, боже мій! Що-ж його робити?
— Треба щось вигадати.
