— Не бійсь! Пересуньмось дужче на середину, то буде краще.
Вони посунулись, і потоплий кінець ізнову зачорнів над водою. Демко ще раніше виламав собі на горищі доброго дрючка, щоб керувати своїм химерним човном.
— Марто, добре сидиш?
— Добре.
— Держись за мене дужче!
— Держусь.
— Ну, щасте, доле!
Демко розвязав віжки на колоді — тепер вона була вільна. Тоді відіпхнувся від хати. Вода бігла прудко, і колоду понесло так, що аж закрутило. Демко хотів був привернути до берега, та колода не човен, а дрючок не весло, і вода погнала їх.
Колода була мало не вся в воді. До того вона хиталася, а як Демко або Марта перехилялися дужче, — пірнала тим або другим кінцем у воду. І парубок, і дівчина були мало не по пояс мокрі. Од води їм було холодно. Але вони на те не зважали, з усієї сили пильнуючи тільки одного, — як-би не обернутися. Демко часом сягав дрючком у воду, думаючи досягти дна, але не знаходив його. Та далі балка ширшала, то й вода мусила розливатися де-далі все ширше.
Пропливши ще трохи, Демко знов сягнув дрючком у воду.
— Дно! — скрикнув він радісно. — От коли-б швидше на мілкіше місце!
Вони пропливли ще далі і враз почули, що вода
