клопоталися, щоб пошукати, де Демко. Ну, та вже коли в хаті зостався, то туди не можна буде лізти, поки вся хата в воді. Нехай вода спаде, тоді й можна буде. А може поплив, і коли не виплив, то гляди, чи не прибило тіло до берега. Кільки чоловіка пішли вздовж балки понад водою, а инші зосталися вкупі з Корнієм, стояли й розмовляли про нещастя. Раз-у-раз приходили з села ще люди дивитися на лихо, — чутка про його вже розкотилася по слободі. Коли враз почулося, що хтось біжить, почувся крик, чи плач якийсь. Корній озирнувсь і побачив, що з шпиля збігала його наймичка Пріська.
— Ой, лишечко-ж мені! Ой, шо-ж воно тепер буде? — голосила дівчина, надбігаючи до людей.
— Чого ти кричиш? — спитався Корній.
Але вона нічого не відмовляла, тільки дивилася на воду, а тоді враз мов упала додолу й сіла, обхопивши коліна руками. І припадаючи головою до колін, почала голосити:
— Ой, Марточко-ж, моя, лебідонько моя, сестричко моя! Ой, нащо-ж я тебе пускала, нащо-ж я тебе з собою не забрала, а тепер поняла бистра вода твоє біле тіло!..
Корній кинувся до неї і вхопив її за плече.
— Що ти кажеш, дурна? га? — Він трусив її за плече, штовхав. — Кажи зараз, чого ти виєш?
— Ой, як-же мені не плакати, коли там Марта, коли там моя сестричка!.. — відмовляла дівчина своїм голосінням.
— Де — там?
Дівчина махнула рукою на воду.
