одна, то всю ту любов, що на неї була здатна його горда й похмура душа, він оддав їй. Правда, він не попускав їй волі, він не хотів оддати її за Демка, але то було його батьківське право, йому здавалося, що їй буде краще за Демка не йти. Він був з нею похмурий, але це така вже в його вдача була. А тепер, як він утратив її, тепер тільки він зрозумів, яка вона йому дорога була! Тепер вона була йому незмірно, без ліку дорогша, ніж як була жива.
Та ще й як утратив! Своїми руками штовхнув у яму, втопив!
От до чого довела його гордість та прихильність до багатства! За той нещасний двір він ізненавидів Демка. Його-ж зненавидівши, а багатство влюбивши, не схотів і Марти за його віддати, схотів прогнати парубка геть і ось — прогнав!
Убив двох людей, і з-межи їх одна — то найдорогше, що мало його серце на цім світі, то його дочка!
Душогуб, двічі душогуб!
Корній упав на піл і застогнав. Тяжким, нестерпучим болем тупим згнітило йому серце, душу. Він мов перестав розуміти все, що круг його було, що робилося, перестав розуміти, що він живе і чув тільки одно: біль, біль отой страшний…
Наймити кілька разів зазирали в хату, дивилися, що там, а Корній нічого не чув і лежав, упавши обличчям ниць на стіл, мов мертвий. І справді, все в йому на той час умерло, тільки той страшний біль і був живий.
Прийшов час обідати, і один наймит ізважився по-
