легше було йому ставати перед бога. Але ж хто на його накине кару? Ніхто не відає, що він це зробив. Хіба покаятися перед людьми?
Корній думає про це, і ця думка ні трохи його не лякає. Ще й мов якусь полегкість він у душі почуває. Так і зробить: покається, нехай зашлють його на Сибір, може він хоч трохи спокутує свого гріха.
_047.png)
Але не верне дочки з водяної труни!
Він застогнав…
Уже світало, як він вернувся знов у хату. Він підождав трохи, поки зовсім розвидниться. Тепер треба йти.
Він устав і почув, що у дворі щось загомоніло. Може то вже довідалися, хто зробив, то прислано його в'язати? То й краще: швидше буде.
Він одчинив двері і став на порозі. І відразу побачив, що двоє впало перед їм навколішки.
— Тату, помилуйте, не занапащайте нас!..
Темрява обнімає Корнія, і, як підтятий дуб, він падає перед Мартою та перед Демком.
