хазяїнові її, не щастило, а тоді він умер, а вже хіба вдова з малим сином що зробить? Правда, син Демко зріс, гожим та хазяйновитим парубком став, — може-б тоді й покращало жити, так удові доля увірвала нитку: засипала сира земля спрацьовані руки, виплакані очі.
Зостався цієї весни Демко сам та й став думати-гадати, що йому в світі робити? У його був старший брат, записаний у ревізію, та вмер. Через те Демко мав два наділи. Та другий наділ не могла вдова оплатити, і його купив Корній. До кожного наділу мусить бути двір. Та один двір Грицьків там, на селі, уже хтось забудував, бо вдова не могла обстояти його, — зостався тільки двір у балці. Корній, як купив наділ, то спершу мовчав, а тепер став домагатися й місця на селитьбу: давай, бери де хоч, щоб було! І дуже йому хотілося забрати в Демка оце дворище, що в балці, бо воно з його селитьбою сумежне було. Демко й Корній зазмагалися, запозивалися.
Ото сяде Демко в свято під хатою та й почне думати, як-то йому з недолі вибитися. І спершу дума про господарство, про коняку, про поле, а тоді вже починає думати про сонце ясне — і як це воно світе, і що воно там світе? А от небо блакитне, чи правда-ж, що воно скляне? От якби в його були крила, — полинув-би він туди, до блакитного неба, купався-б там у сонячному світі, як ота пташка-щебетушечка в йому купається. А тоді полинув-би вище, вище, аж до божого престолу спитатися: чому нема правди на землі? І як його так жити, щоб по правді жити? Демко силкується це робити, але робить якось помацки, не розуміючи,
