для розширення господарства і тому теж були змушені тим чи іншим способом позбавлятися від надлишку кріпаків. І тільки великі поміщики, що мали в достатку землі або могли її купити, були в змозі розширювати господарство, що дозволяло їм поглинути весь природний приріст кріпосного населення і забезпечити збільшення своєї чисельності[1].
Найбільш точну інформацію стосовно соціальної структури Лівобережної України наприкінці ХІХ ст. подано в матеріалах Першого загальноросійського перепису 1897 р.
Загальна кількість населення Полтавської губернії станом на 1897 р. складала 2 778 151 особу (1 376 539 чоловіків та 1 401 612 жінок), з них 41 030 дворян (1,48%) – 27 157 спадкових та 13 873 особистих. Розподіл по повітах має наступний вигляд (див. табл. 4):
Таблиця 4
| № п/п | Назва повіту, міста | Загальна численність населення | Чисельність дворян (спадкових та особистих) | %% дворян від чисельності населення повіту |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Полтавський повіт, м. Полтава |
227 795 53 703 |
8 040 6 396 |
3,53 11,9 |
| 2 | Гадяцький повіт, м. Гадяч |
142 806 7 721 |
1 136 327 |
0,8 4,24 |
| 3 | Зіньківський повіт, м. Зіньків |
140 304 10 443 |
1 722 356 |
1,23 3,41 |
- ↑ Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало XX в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: В 2 т. – 3-е изд., испр., доп. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2003. – Т. 1. – С. 93.
- ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 р. / XXIII. Полтавская губерния. – СПб: Типография «Т-ва Художественной печати», 1904. – С. 2, 58.
