Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/109

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Розділ V.
Інститут дворянських предводителів у структурі місцевого самоуправління Російської імперії

Еволюція законодавчо оформлених прав дворян Російської імперії, на шляху не лише набуття комплексу особистих преференцій та привілейованого економічного статусу, а й впливового політичного стану, включала процес дарування державою права на виняткову внутрішню корпоративну організацію. Остання включила в себе інститути губернських і повітових дворянських зібрань, губернських та повітових предводителів дворянства, дворянських депутатських зібрань, повітових дворянських опік.

Неабияку роль у трансформації статусу дворянства, зокрема, розширенні можливостей для його участі в цивільній службі, відіграв вже згадуваний маніфест Петра III «Про дарування вольності і свободи всьому російському дворянству» від 18 лютого 1762 р.[1]. У цьому контексті, історик кінця ХІХ – початку XX ст. М. Чечулін підкреслював: «До маніфесту про вольності дворянства в російській провінції не було, можна сказати, ніякої громади: провінційні міста були цілком незначні, населення їх – цілком нечисленне – належало майже все до нижчого класу, адміністративних органів було дуже мало, і дворяни майже не брали в них участі – дворянство все було на службі»[2].

  1. О даровании вольности и свободы всему Российскому дворянству (№ 11444) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XV (1758–1762). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 912–915.
  2. Чечулин Н.Д. Русское провинциальное общество во второй половине XVIII в.; изд. Славянского благотворительного комитета. – СПб.: Тип. В.С. Балашева, 1889. – С. 27.