«Положенні» до нього вказувалося, що участь у роботі вказаного органу повинні взяти й депутати від дворянства «від кожного повіту, де губернії розписані на повіти…, де є дворянство, від кожного по одному депутату» (ст. 2)[1]. На основі цього, можна говорити про пріоритетність нижчого повітового рівня перед губернським у ході започаткування створення системи відповідного самоврядування, що, на наш погляд, пояснюється елементарною зручністю в обліку, адміністративно-територіальному розмежуванні та забезпеченні належного кількісного представництва.
Крім згаданої статті, «Положення» маніфесту 1766 р. також регламентувало порядок вибору дворянських депутатів. Зокрема, ті повіти, на території яких проживало менше 15-ти дворянпоміщиків (наприклад, Санкт-Петербурзький, Великоустюзький, Кунгурський), мали право довільного вирішення питання щодо доцільності участі в роботі Комісії. Натомість представники привілейованого стану всіх інших повітів (окремо в кожному) мали зібратися для обрання простою більшістю голосів власного предводителя на два роки, а вже під керівництвом останнього – обрати депутата. «Не забороняється й самого дворянського предводителя вибрати депутатом; але в цьому випадку слід обрати іншого предводителя» – уточнювалося в
«Положенні» маніфесту[2]. Відтак, з цього періоду – з 1766 р. бере початок інститут предводителя дворянства як найперший орган дворянського станового самоуправління в Російській імперії.
- ↑ Об учреждении в Москве Комиссии для сочинения проекта нового Уложения, и о выборах в оную Депутатов (№ 12801) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XVII (1765–1766). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 1094.
- ↑ Об учреждении в Москве Комиссии для сочинения проекта нового Уложения, и о выборах в оную Депутатов (№ 12801) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XVII (1765–1766). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 1100.
