Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

керував предводитель, спостерігаючи, щоб до тексту не були включені «партикулярні вимоги, які завжди судовими органами повинні бути розглянуті»[1]. Насамкінець, у тексті «Повноважень», які дворянство надавало предводителю, була зафіксована довіреність на виконання «особливих повелінь від влади, які стосувалися… становища всіх проживаючих у повіті дворян…»[2]. Таким чином, створювалися потенційні шляхи комунікації між владою та привілейованою категорією населення саме за посередництва повітового предводителя, а підготовка депутатського наказу стала чи не першою опосередкованою формою колективної участі дворян в адміністративно-політичному управлінні Російською імперією, оскільки саме відповідні тексти багато в чому визначили характер майбутніх катерининських реформ. Зважаючи на це, можна говорити про початок поділу законодавчих актів (на першому етапі лише їх положень) на дві групи: 1) щодо визначення місця дворянських предводителів безпосередньо у системі дворянського станового самоврядування та, 2) щодо їх місця і повноважень у владній адміністрації.

Цікаво, що суттєва частина згаданих наказів лівобережного шляхетства (ніжинського, батуринського, переяславського та чернігівського) носили дуже узагальнений, невизначений характер. Наприклад, стосовно особи предводителя, в них йдеться лише про його обрання на два роки (відповідно до маніфесту 1766 р.). Натомість переяславський наказ зобов’язував його надавав йому повноваження піклуватися про дворянську нерухому власність, а інші – ні[3]. Зважаючи на цей факт, слід,

  1. Об учреждении в Москве Комиссии для сочинения проекта нового Уложения, и о выборах в оную Депутатов (№ 12801) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XVII (1765–1766). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 1097, 1100.
  2. Там же. – С. 1098.
  3. Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 48.