Серед означеного, найбільш яскраво станове начало проявилося в совісних судах, адже «благородні» представники в них брали участь в розгляді виключно дворянських справ. Характерно, що селянським представникам дозволялося не обмежуватися виборами засідателів з-поміж себе, а обирати їх і з дворянського середовища, з учених і чиновників, а також – із різночинців. Відтак, засідателі від дворян фактично брали участь у судових засіданнях, коли розглядалися справи порушників закону, що належали до будь-якого стану. Натомість представники від міщан і селян не брали участі у судових засіданнях, на яких розглядалися справи дворян[1]. Саме таке твердження не дало змоги сучасній українській дослідниці В. Шандрі погодитися з думкою московської дослідниці Л. Писарькової, що совісні суди мали всестановий характер[2]. Додамо, що проаналізовані нами списки обраних осіб до складу й інших повітових судових інстанцій (перш за все, земських) Лівобережної України періоду другої половини 1770-х – 1780-х рр. засвідчують цілковите домінування дворян[3].
Указ 1775 р. також подовжив термін повноважень повітових предводителів дворянства – до трьох років. Така ж тривалість встановлювалася й по відношенню до всіх судових чиновників. Значення подібної уніфікації полягало у зручності обрання останніх разом з предводителями на одному зібранні. У цьому ж документі, при розписі «як кому за ким слідувати» при урочистих зборах, вперше згадується про «дворянського предводителя губернії», який повинен йти попереду «повітових
- ↑ Шандра В. Совісний суд в Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ століття: структура, судові практики та архівні фонди // Український археографічний щорічник. – К., 2009. – Вип. 13/14. – С. 535.
- ↑ Писарькова Л.Ф. Государственное управление России с конца XVII до конца XVIII века: Эволюция бюрократической системы. – М.: РОССПЭН, 2007. – С. 410.
- ↑ Див.: ЦДІАК України, ф. 204, оп. 5, спр. 3177, арк. 59–62.
