Стосовно дворянських зібрань вищеназвана «Установа для управління губерній Всеросійської імперії» визнавала лише виборчий характер: обрання представників у загальноадміністративні та станові органи. Хоча, очевидно, вже у цьому простежувалась опосередкована можливість впливати на систему повітового управління. Виборча форма все міцніше закріплювала дворянство на місцях, підвищувала його зацікавленість у вирішенні регіональних проблем. Слід зазначити, що на посади предводителів могли балотуватися (а відповідно і брати участь у виборчих зібраннях) ті, хто володів у межах конкретного повіту або губернії земельною власністю. Зважаючи на це, траплялися випадки обрання однієї особи на відповідні посади у різних регіонах, як це сталося з Д. Трощинським у 1812 р. Так, будучи обраним губернським предводителем у Київській і Полтавській губерніях, він віддав перевагу останній, оскільки «сподівався бути корисним там, де знаходить більшу одностайність»[1]. Зазвичай, такі ситуації мали місце у випадках з можновладцями. Зокрема, Д. Трощинський мав високий чин дійсного таємного радника, був сенатором, перед обранням займав міністерський пост та ін.
По суті, власне практичне запровадження губернських положень у 1775 р. зумовило перетворення посад губернського і повітового предводителя дворянства на окремий центр місцевої адміністрації. Відтепер, саме до вказаних осіб, регулярно зверталася губернська і центральна влада для вирішення ряду проблем або з метою збору необхідної інформації. Зважаючи на це, на посаду предводителя, зазвичай, обиралася людина з досвідом статської служби, більш-менш обізнана зі справою управління[2]. У такій ситуації, для більшості «предводитель
- ↑ Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 350.
- ↑ Сурева Н.В. Повітові й губернські дворянські предводителі на півдні України (остання чверть XVIII ст.) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Запоріжжя, РА «Тандем-У», 1999. – Вип. VII. – С. 81.
