ство» дуже швидко стало важливою сходинкою в службовій кар’єрі, адже губернський предводитель за значенням і повноваженнями зайняв перше після губернатора місце в губернії, а повітовий – очолив повітових урядників.
Наступне десятиліття (1775–1785 рр., до прийняття Жалуваної грамоти), слід поціновувати як перехідний етап на шляху до зміцнення статусу предводителя. Серед тогочасних нормативно-законодавчих нововведень і фактичних напрямів адміністративної діяльності вказаних осіб, а також загалом компетенції дворянських станових органів (наприклад, з огляду на їхню залежність від губернської адміністрації) слід виділити такі:
– підтвердження обов’язкової участі повітових предводителів у рекрутському наборі (1776 р.)[1];
– підготовка інформації про дворян повіту, які вступали на військову службу (1777 р.)[2];
– заборона губернаторам бути присутніми на дворянських зібраннях при виборах губернських предводителів (1778 р.)[3];
– законодавче визначення ролі губернських предводителів на дворянських зібраннях (головування, приведення присутніх і новообраних до присяги)[4];
- ↑ О сборе рекрут с 500 душ по одному человеку (№ 14509) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XX (1775–1780). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 416.
- ↑ О доставлении в Военную Коллегию полевым и гарнизонным Командирам подробным сведений о Дворянстве, определяемых на военную службу Дворян (№ 14612) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XX (1775– 1780). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 526–528.
- ↑ О порядке выборов в Губерниях должностных лиц из Дворян и купечества (№ 14816) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XX (1775–1780). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 760.
- ↑ Там же. – С. 760–761.
