Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/126

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

з неї небажані елементи, але тим самим отримало можливість опосередкованого впливу і на державну службу; очевидно, що особа виключена із зібрання і від виборної служби, не могла вже розраховувати бути прийнятою на яку-небудь адміністративну посаду»[1]. Частково погоджуючись з такою оцінкою, зауважимо, що відповідне положення було покликане, перш за все, усунути потенційні чинники для зниження авторитету недавно створених станових органів, однак, за деяких обставин використовувалося й у цьому контексті. Можливості для зловживань виникали через відсутність регламентованого механізму для виключення дворянина зі складу зібрання, мінімального кворуму, джерел ініціативи розгляду таких питань та ін.

Насамкінець, Жалувана грамота 1785 р., як вже зазначалось вище, запроваджувала мінімальний віковий (25 років) і посадовий – не нижче чина (обер-офіцера) – виборчий ценз, а також встановлювала майнові обмеження (річний дохід повинен складати не менше 100 руб.). Врешті, документ покладав на предводителів діловодні обов’язки з ведення родовідних книг: на повітових – збір даних на повітовому рівні і передача їх губернському, на останніх – ведення книг разом з «особливими» депутатами[2]. При цьому названі особи зобов’язувались перевіряти достовірність наданих доказів для отримання «благородного достоїнства». Звідси виходила й їхня загальна відповідальність за правильне ведення родовідних книг. У цьому контексті практична діяльність лівобережних губернських предводителів наприкінці XVIII ст. супро-

  1. Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 156.
  2. Грамота на права, вольности и преимущества благородного Российского Дворянства (№ 16187) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXII (1784– 1788). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 352.