воджувалась суттєвими труднощами при отриманні інформації з повітів та постійними затримками з уточнення наявних даних[1].
Оцінюючи значення нормативно-законодавчого акту 1785 р. для розвитку дворянського самоуправління, О. Романович-Славатинський зазначив його головне слабке місце: «Жалувана грамота включає в себе мало положень про відношення місцевої влади до дворянських зібрань і ступеню влади над ними…, при такій невизначеності закону, фактично генерал-губернатори і навіть губернатори поневолили зібрання своєю владою»[2]. Така ситуація, на наш погляд, пояснюється тим, що з огляду на ті повноваження, які отримало дворянство від 1775 р., центральна влада залишала за собою основні важелі контролю за їхньою роботи. Однак, слід визнати за достовірне твердження П. Сумарокова, чиновника початку ХІХ ст., про те, що хоч грамотою і не вирішено всі існуючі непорозуміння, але вона значною мірою впорядкувала сферу станового законодавства, при цьому заклавши основу самоуправління дворянства[3]. Від себе додамо: багато в чому цей документ зафіксував на правничому рівні і навіть вирішив ряд реальних проблем, до розгляду яких лише наблизились попередні імператорські укази. Проте, у загальній сукупності, окрім очевидних позитивних наслідків, створена система породила й ті адміністративно-управлінські та соціально-економічні негаразди, котрі стали невід’ємною складовою суспільного життя Російської імперії вже на початку ХІХ ст. До того ж більша частина населення – селянство, незрівнянно більше обмежувалось у своїх правах.
- ↑ ЦДІАК України, ф. 193, оп. 1, спр. 1906, арк. 1; Там само. – Ф. 204, оп. 2, спр. 134, арк. 319-зв.
- ↑ Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала XVIII века до отмены крепостного права. – СПб: Типография Министерства внутренних дел, 1870. – С. 441.
- ↑ Сумароков П.И. Черты Екатерины Великой. – СПб.: Типография Департамента народного просвещения, 1819. – С. 286.
