З огляду на ряд конкретних негативних випадків і прагнучи їхнього унеможливлення, у 1808 р. при розгляді Сенатом рапорту смоленського губернського правління, було підготовлено указ, який забороняв губернським предводителям приймали скарги від дворян один на одного, а тим паче на повітового предводителя. У документі зазначалося, що дане право належить тільки судовим інстанціям, за можливого контролю губернської адміністрації[1]. Втім, уже в наступному році схожа ситуація повторилася: ярославський губернський предводитель М. Майков скаржився міністру внутрішніх справ О. Куракіну на дії повітових предводителів. У відповідь останній лише послався на вищевказаний сенатський указ 1808 р. Тим не менш, у ній йшлося: «якщо губернські предводителі ніколи не мали влади над повітовими, то навпаки в даному відношенні, завдяки сприянню уряду, за ними утвердилося згодом право розглядати суперечки помісних дворян і навіть деякої дисциплінарної влади над ними». Цікаво, що такий стан речей тогочасними істориками права виправдовувався юридичною неосвіченістю суспільства, яке «не могло обійтися без подібного зовнішнього примусу»[2]. Схоже пояснення у контексті розуміння суспільного значення «благородності» дворянства дозволяє уявити аналогічну аргументацію стосовно «доцільності» безправного юридичного статусу селянства Російської імперії.
Водночас з розширенням станових повноважень предводителів зростала і сфера їхньої провінційно-адміністративної компетенції, а саме щодо:
- ↑ О запрещении губернским предводителям дворянства принимать жалобы от дворян друг на друга (№ 23128) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXX (1808–1809). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 400–401.
- ↑ Корф С.А. Дворянство и его сословное управление за столетие 1762–1855 годов. – СПб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1906. – С. 311–313.
