досить детально регламентував повноваження вказаних осіб, як повторюючи норми попередніх законів, так і дещо розширивши їх. Зокрема, чи не вперше звернуто увагу на розмежування функцій предводителів на губернському та повітовому рівнях. До їхніх загальних обов’язків визначено такі:
– відстоювання перед урядом інтересів дворянства (на підставі клопотань дворянських зібрань);
– посередницька роль між владою та дворянськими зібраннями, прерогатива подання на обговорення останніх всіх питань, які необхідно було вирішувати;
– зберігання та використання корпоративних коштів;
– відкриття/закриття, головування та нагляд за дотриманням порядку в ході дворянських зібрань, приведення обраних до присяги;
– участь у складанні родословних книг, встановленні дворянської опіки, збиранні відомостей про спосіб життя та поведінку привілейованого стану, роботі судових органів (при розгляді справ про звинувачення чиновників у розпусній поведінці);
– збирання відомостей про новонароджених дворян, зокрема і сиріт тощо;
– участь у діяльності місцевих державних комісій (рекрутських, продовольчих, по збиранню земських повинностей та ін.);
розгляд клопотань прохань дворян про звільнення із виборної служби (завдяки цьому положенню вони отримували важелі впливу для протидії випадкам ухиляння від виконання обов’язків), а також клопотань селян про переведення їх у категорію «вільних хліборобів»[1]. Більше того, вони мали право
- ↑ Горобець О. Інститут предводителя дворянства в структурі місцевого управління першої половини ХІХ ст.: правовий статус та його реалізація (на матеріалах Київської губернії) // Український історичний збірник / Гол. ред. Т. Чухліб. НАН України. Інститут історії України, Рада молодих вчених. – К.: Інститут історії України, 2012. – Вип. 15. – С. 56.
