Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

3) поява ряду «нових» землевласницьких родин і зникнення «старих», давніх[1].

Відтак, вищевказаний указ 1714 р. Петра І був спрямований проти названих, цілком реальних наслідків давнього звичаю – ділити порівну нерухомість між усіма спадкоємцями. Проте спроба запровадити інститут майорату на практиці призвела до появи значної кількості безземельного дворянства (тих, хто мав право лише на рухоме майно), єдиним джерелом прибутку якого були винятково військова чи цивільна служба (бюрократичний апарат). Як результат – відповідне положення указу було скасовано в 1731 р. Аналізуючи причини такого рішення, слід враховувати і прагнення дворянства до свободи складання заповіту, дарувань і відчуження. «Російська аристократія, – писав П. Мілюков, – у цьому відношенні є повною протилежністю англійській, яка добровільно та свідомо відмовилася від свободи заповіту і на звичаї майорату створила свою соціальну силу»[2].

Зміцнення економічного статусу дворян пов’язане з указом 1719 р., який закріпив за ними у персональну навічну залежність усіх селян, які проживали на території помість. Самі ж права землевласників стосовно селян суттєво збільшено. Зокрема, останніх практично зрівняно у становищі з холопами. Відтак, селянин опинився у якості поміщицької власності[3]. Як і раніше, право власності на землю та на селян визначалися зобов’язанням виконання служби. Зміни 1719 р. обумовили те, що віднині дворянин міг розпоряджатися помістям як своєю

  1. Милюков П.Н. Очерки по истории русской культуры. – 3-е изд., испр. и доп. – СПб.: Ред. журн. «Мир божий», 1898. – Ч. 1: Население, экономический, государственный и сословный строй. – С. 172–173.
  2. Там же. – С. 173.
  3. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало XX в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: В 2 т. – 3-е изд., испр., доп. – СПб.: «Дмитрий Буланин», 2003. – Т. 1. – С. 80.