органів (в особі предводителів), що в умовах поглиблення системної кризи в Російській імперії зумовила екстраполяцію значної частини суспільного невдоволення з губернських установ на дворянські. Така закономірність пояснювалась тією «захисною» роллю, яку виконували предводителі по відношенню до поміщиків.
У пореформений період, з огляду на законодавчі зміни 1860-х рр., проявилися якісно нові риси розвитку інституту предводителів. Так, ще на стадії підготовки селянської реформи 1861 р. планувалося реорганізувати систему місцевого самоуправління. Мова йшла, насамперед, про обмеження компетенції повітових предводителів винятково внутрішньостановими проблемами. Проте реалії тогочасного життя внесли свої владні корективи, однак вже поява нових осередків влади – земських управ, зумовила інші, раніше не заплановані, тенденції. Очільник такої установи не підпорядковувався напряму предводителю і, по суті, обирався представниками всіх станів повіту. До того ж для ліберальної частини дворянства предводитель у значній мірі асоціювався з минулою дореформеною епохою[1]. Втім, говорячи про певне суперництво між названими владними органами, слід розуміти, що саме на повітових предводителів покладався обов’язок головування в місцевих комісіях з підготовки відкриття земств, а вибори першого триріччя (1865–1868 рр.) засвідчили цілковите домінування дворян серед очільників управ і їхніх членів. Разом з цим, подальша історія не позбавлена прикладів їх плідної та ефективної господарсько-адміністративної співпраці з новоствореними установами[2].
- ↑ Шаповалов В.А. Председатель земской управы и предводитель дворянства: административный паритет, или борьба за лидерство в уездной жизни пореформенной России (60–90-е гг. XIX в.) // Научные ведомости БелГУ. Серия «История. Политология. Экономика». – Белгород, 2011. – №7 (102). – Вып. 18. – С. 124.
- ↑ ЦДІАК України, ф. 219, оп. 1, спр. 327, арк. 1–11.
