Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

власністю і володіти селянами, які проживали в ньому, лише під час перебування на офіційній службі або в законній відставці. В разі ж ухилення від служби без належної причини маєток і селяни відбиралися на користь держави.

Окрім збереження та посилення існуючої правової системи регулювання статусу дворянства, Петро І дещо нівелював його станову замкнутість, полегшивши вступ до цієї групи (за вислугу) різночинцям. Ці зміни оформлено у «Табелі про ранги» від 24 січня 1722 р. – ієрархічній системі звань і чинів при встановленні відповідності між ними при виконанні військової, статської чи придворної служб, визначенні правил надання дворянства певним особам. Названий документ, заклавши суттєві зміни в основи дворянства, скасував існуючий поділ на підставі родового походження. Зокрема, сини титулованих осіб і взагалі шляхетних дворян не мали право отримувати чин без виконання державної служби. По суті, відтоді будь-хто, отримавши за особисті заслуги високий чин, посідав і відповідну посаду, а не пройшовши службовими сходами нижніх чинів, не міг досягти вищих[1].

Зазначимо, що закон від 24 січня 1722 р. складався з поділу чинів за 14 класами або рангами і з 19 пояснювальних пунктів до цього розкладу. Крім означених нововведень, «Табель про ранги» запровадив поділ дворянства на дві групи: спадкову й особисту. Спадкове дворянство передавалося від батька і надавалося: «за народженням» (за походженням), у результаті «милості монарха» та «дарування російського ордена», а також «за вислугу» (з 14-го рангу – для військових чинів і з 8-го – для цивільних). Прикметно, що завдяки «Табелю про ранги» людина

  1. Табель о рангах всех чинов, воинских, статских и придворных, которые в котором классе чины; и которые в одном классе, те имеют по старшинству времени вступления в чин между собою, однако воинские выше прочих, хотя б и старее кто в том классе пожалован был (№ 3890) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. VІ (1720–1722). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 486–493.