його на деякі об’єктивні оцінки щодо політичного устрою Російської імперії. І не вбачаючи головну проблему негараздів у системі самодержавства, він цілком слушно виділив ряд недоліків у роботі тогочасного бюрократичного апарату.
Говорячи про випадки переходу полтавських губернських предводителів на більш високі посади, слід назвати І. Капніста, якого після 13-ти річного виконання обов’язків предводителя, спочатку призначили смоленським губернатором, а пізніше – московським; а також Б. Мещерського, котрий у зв’язку із отриманням посади саратовського губернатора навіть не добув до кінця попередньої каденції.
Високий авторитет, не лише в Полтавській губернії, а й Чернігівській, мав нащадок гетьмана І. Скоропадського – Іван Михайлович Скоропадський]]. До обрання полтавським губернським предводителем, він двічі обирався прилуцьким повітовим предводителем (у 1844 і 1847 рр.) і займав цю посаду безпосередньо на момент обрання у 1847 р., коли особисто імператор надав йому перевагу серед трьох інших кандидатів, запропонованих місцевим дворянством[1]. Неабияку повагу серед різних категорій населення він заслужив своєю ініціативністю в роботі та благодійною діяльністю. Так, у 1867 р. офіційне урядове видання – «Журнал Міністерства народної освіти», – інформувало про те, що голова Прилуцької училищної ради І.М. Скоропадський пожертвував особисті кошти для підготовки 28-ми учителів для повіту, так як зібраних з місцевого дворянства 1 500 руб. не вистачало. У даному випадку мова йшла про покриття ним витрат не лише на навчання майбутніх вчителів, а й на забезпечення житлом, одягом та харчуванням[2].
