Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/160

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

збитки поїздкою до Санкт-Петербургу у вищий двір»[1]. Повітові представники, які саме зібралися у Чернігові на зібрання, оголосили: «Нехай-де пан Горленко і депутати проявлять терпіння поки дворянська сума збереться, в ту пору згодні будемо їх нагородити, а нині-де треба думати про відправлення ваше до двору і про службу». Втім, скориставшись відсутністю А. Полетики, який поїхав до столиці, І. Горленко «умовив» депутатів виділити йому тисячу рублів. Однак, довідавшись, що реальні витрати для новообраного предводителя становили суму вдвічі більшу, він звернувся із відповідною скаргою до намісника А. Милорадовича. Пояснюючи свою позицію в цьому питанні, А. Полетика категорично заявив: «Я ні під яким приводом грошей від дворян не вимагав, а пояснював тільки перед усіма зборами, що вибирали мене в губернські предводителі, людину досить незаможню, і що поїздка до Санкт-Петербургу без загальної допомоги буде для мене збитковою, відтак товариство погодилося допомогти мені на проїзд тисячею рублів, а депутатам двом при мені колишнім – по п’ятсот рублів»[2]. По суті, на цьому інцидент вичерпався, але описана ситуація засвідчила: у перші роки після запровадження посади дворянського предводителя мали місце фінансові непорозуміння, а також траплялися нехарактерні для подальших років випадки обрання незаможних представників привілейованого стану.

Значно розширились повноваження губернських предводителів у 1812 р., особливо в сфері формування ополчення та забезпечення армії продовольством і фуражем. Як засвідчують вищенаведені дані, такі посади на Лівобережжі займали М. Стороженко (Чернігівська губернія) та Д. Трощинський (Полтавська губернія). Про активність першого наочно свідчить наступний витяг із справи архіву Чернігівського дворянського

  1. Там само. – Ф. 736, оп. 1, спр. 698, арк. 1.
  2. Там само. – Арк. 2-зв.