Сторінка:Гуржій І. О., Русанов Ю. А. Дворянство Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст (2017).pdf/164

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

визначенні витратних статей. Більше того, навіть коли від асигнованих на ополчення дворянських коштів залишилося невикористаних 69 257,47 руб., то центральні органи влади (перш за все, Сенат) виступили проти перетворення залишку на капітал, який би передбачався для позик поміщикам з метою поліпшення землеволодіння. Лише спеціальна постанова дворянського зібрання, у якій йшлося про право дворянства (згідно Жалуваної грамоти Катерини II), використовувати подібні суми за власним розсудом, остаточно вирішила це питання на користь привілейованого стану[1].

Натомість післявоєнний період в адміністративно-управлінській діяльності досліджуваної нами станової групи означився необхідністю вирішення ряду проблем, пов’язаних із продовольчим питанням і матеріальною допомогою вдовам і сиротам. Так, з ініціативи Д. Трощинського у різних повітах Полтавської губернії дворянство, після обговорення цієї теми, прийняло рішення щодо збору додаткових пожертв на вказані потреби. До справи долучилося гадяцьке, кобеляцьке, костянтиноградське, пирятинське дворянство.

В ході вирішення продовольчого забезпечення спостерігалася періодична актуалізація проблеми, в залежності від урожайних років. Лівобережні губернські предводителі у повній відповідності із чинним законодавством виконували всі покладені на них обов’язки, однак місцева специфіка вносила владні корективи у життя. Так, незважаючи на прийняття чергового указу в 1818 р. про створення в губерніях запасних хлібних магазинів на випадок загрози голоду, цей процес йшов досить повільно. На прикладі Полтавської губернії можна вивести деякі закономірності. Так, у 1821 р. генерал-губернатор М. Рєпнін запропонував дворянському зібранню створити профільні магазини, оскільки це «найнадійніший, найближчий засіб для забезпечення поселян при нещасних випадках: неврожаях, гра-

  1. Там же. – С. 191.