добоях, пожежах і тому подібному». Поставившись прихильно до цієї ініціативи, дворянські збори, тим не менш, аж до 1832 р., лишили без змін традиційний 25-ти коп. збір на подібні потреби[1].
Проте, ситуацію різко змінили природні негаразди, адже саме у 1830-х рр. у Полтавській губернії почастішали випадки неврожаїв. У результаті мусили закуповувати хліб в інших регіонах Російської імперії. На практиці скористатися наявними засобами виявилося складно, адже спочатку необхідно було надіслати губернатору чіткі відомості про місце, де стався неврожай, визначити його наслідки тощо. Крім того, всі питання треба було узгодити з міністерством внутрішніх справ, а це потребувало часу. Більше того, міністерство довго розглядало клопотання, а вже потому просило імператорського дозволу на взяття позики з 25-ти копійчаного капіталу. Губернатор, дочекавшись відповіді, інформував губернського предводителя, а той, у свою чергу, – повітових. Саме таку схему мала процедура офіційного листування, що могла тривати не один тиждень, а то й місяць. Відтак, переконавшись на власному досвіді, в незручності діючої процедури, полтавські дворянські збори дійшли висновку про доцільність влаштування хлібних магазинів. Характерно, що станом на 1832 р. вони вже існували в сорока губерніях Російської імперії[2]. Водночас слід об’єктивно констатувати: навіть створення запасних хлібних магазинів не усунуло потенційної загрози нестачі продовольства, адже неодноразові ревізії виявляли численні порушення в ході заготівель та випадки відсутності запасів (як це було в 1856 р.).
- ↑ О распределении капитала народного продовольствия (№ 43240) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. XLI (1866). – Ч. І. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1868. – С. 477.
- ↑ Павловский И.Ф. К истории полтавского дворянства 1802–1902 г. Очерки по архивным данным с рисунками. Издание полтавского дворянства. – Полтава. Электрическая типо-литография Торгового Дома И. Фришберг и С. Зорохович, 1907. – Вып I. – С. 191.
