Таким чином, проведене нами дослідження, що ґрунтується на широкій джерельній та історіографічній базі, дає підстави стверджувати: заявлена тема донині не ставала предметом спеціального фахового вивчення. Її наукова новизна ґрунтується на масиві раніше не залучених до наукового обігу архівних матеріалів, а актуальність зумовлена необхідністю переосмислення з використанням новітнього методологічного інструментарію відомих історичних фактів і напрацювань попередників.
Намагаючись дотримуватися таких засад, у книзі з’ясовано, що протягом усього досліджуваного періоду мали місце поновлення, доповнення, зміни та реверси законодавчої бази, яка визначала юридичний статус, права та повноваження дворянства в Російській імперії. Отримавши у 1785 р. широкий спектр станових прерогатив, які були закріплені в юридичній площині, ця соціальна категорія на той час не просто створила власну організацію у вигляді повітових і губернських зборів, а й виробила своєрідні самосвідомість і самоідентифікацію. У подальшому, аж до реформ 1860-х – 1880-х рр., дворянство перманентно зміцнювало своє суспільно-політичне та економічне становище. Втім, останнє десятиліття існування Російської імперії зафіксувало той очевидний факт, що ця верства поступово перетворилася на правову фікцію, яка «повноправно» фігурувала лише в «Зводі законів» та свідомості традиціоналістів. Революційні події та визвольні змагання 1917–1921 рр. підтвердили це становище та нівелювали станові суперечливості.
